Колірна система PANTONE

Проблема потрапляння в колір

Певно, всі, хто працював колись з друком, мав справу з проблемою так званого «потрапляння в колір».

Якщо говорити простою мовою, це ситуація, за якої кольори надрукованої продукції (візитівок, флаєрів чи календаря) не відповідають тим, що були у поставленій задачі. Червоний темніше, ніж очікував клієнт, бірюзовий «жовтить» тощо.

На колір під час друку впливають чимало факторів: використаний тип паперу, обладнання, налаштування монітора дизайнера, а часом — банальна нестача досвіду.

Іноді відмінності кольорів незначні, та й сам формат продукції допускає деяку похибку. Наприклад, мало кого хвилює точна передача кольору для дешевих флаєрів або рекламних постерів у ліфті. Але для багатьох брендів колір є важливим засобом ідентифікації та відмінності від інших компаній.

Так, у компаній Coca-Cola, «Нова Пошта» та Vodafone фірмова палітра містить червоний колір.

Комусь відмінності відтінків червоного цих брендів можуть здаватись незначними. Але для самих компаній дотримання стандартів, описаних в їхніх брендбуках, є принциповим. І, звісно, серед цих стандартів колір посідає особливе місце.

Іноді потрапляння в колір є важливим і для пересічних клієнтів. Вони хочуть напевно знати, що отримають під час друку саме той колір, на який вони очікують.

Та й не лише під час друку: уявіть собі, що щойно закінчили ремонт, і тепер стіни кімнати мають приємний персиковий або оливковий колір. Аж раптом, через дрібну необережність, хтось з домашніх залишає на стіні подряпину. Якщо не потрапити в той самий колір, що й попереднього разу, виправлення проблеми може стати помітнішим, ніж сама проблема.

Одним із надійних способів уникнути таких проблем і під час друку, і під час фарбування стін є використання так званої системи відповідності кольорів Pantone (скорочено, PMS — Pantone Matching System).

Історія Pantone

Компанія, в якій було створено цю систему, так і називається — Pantone. Цю назву ще можна було б перекласти як «всі кольори», адже насправді вона складається з англійського префіксу pan- (аналог українського префіксу «все-») і tone (англ. «тон», «колір»).

Ця компанія походить з Нью-Йорку.

В 1950-х роках брати Мервін та Джессі Левін створили рекламну компанію M&J Levine Advertising. У 1956 році до компанії прийшов працювати Лоуренс Герберт, випускник університету Хофстра.

Задачею Герберта було, використовуючи свої знання з хімії, оптимізувати процес виробництва кольорових фарб. Тоді це була суттєва проблема. Адже кольори доводилось змішувати вручну і результати такого змішування часто було важко передбачити. Іноді типографія, отримуючи замовлення від клієнта, працювала з досить абстрактними завданнями — «ніжно-рожевий колір», «колір моря» або «колір вечірнього сонця».

Під час роботи Герберту спало на думку створити уніфіковану «мову кольорів», більш об’єктивну та передбачувану. Таку, в якій опис кожного окремого кольору в різних кутках землі давав би змогу отримувати один і той самий результат.

Після деяких роздумів Герберт вирішив створити каталог кольорів та їхніх відтінків. Кожному з них було присвоєно певний код і формулу змішування, що гарантувала б точний результат. Таким чином клієнт отримав можливість обирати кольори з каталогу і бути певним в результаті друку. Ця система й отримала назву Pantone Matching System.

Згодом це впровадження виявилось настільки вдалим, що відділ чорнил та поліграфії, яким керував Герберт, став найприбутковішим в компанії. Однак загалом справи в компанії були не дуже: комерційний відділ мав борг у розмірі 50 000 доларів. Але Герберт, відчуваючи значний потенціал своїх розробок, викупив компанію в братів Левін і перейменував її на Pantone.

Через свою значну актуальність система Герберта швидко стала популярною. ЇЇ почали використовувати в рекламі, текстильній промисловості, архітектурі. Але на цьому область використання системи не вичерпувалась. Герберт зазначав, що її також застосовували для аналізу зразків крові, опису сортів волоських горіхів та полуниці, а також для складання каталогів золотих рибок.

А ще, пантонні кольори використовують для державних прапорів.

Наприклад, в українського прапора є свої кольори у системі Pantone: Pantone Coated 2935 C (лазуровий) та Pantone Coated Yellow 012 C (золотий).

Як працює Pantone?

Отже, основу системи Pantone складає уніфікація кольорів через стандартизацію формули їх змішування.

Однією зі складових системи є каталог кольорів Pantone. Їх виробляють у формі так званих пантонних віял. Перший каталог з’явився у 1963 році.

В системі Pantone, як і в системі CMYK, кольори отримують шляхом змішування. Але якщо в CMYK змішуються чотири базові кольори, то в системі Pantone Plus базових кольорів 18.

Внаслідок цього колірний простір цієї системи набагато ширший, ніж у CMYK, і навіть ширший, ніж в системи sRGB.

Сам каталог Pantone часто називають пантонним віялом через його форму.

Починається каталог з переліку базових кольорів. А далі йдуть кольори, що отримуються шляхом їх змішування.

Всі сторінки каталогу пронумеровані. На більшості з них розташовано по 7 кольорів. Кожному кольору відповідає код та формула змішування. Причому організація кольорів має певну логіку: посередині сторінки розташовано основний колір. Три верхні кольори — це відповідні йому світлі відтінки, що отримуються завдяки домішуванню фарби PANTONE White. Три нижні — темні відтінки. Щоб отримати їх, домішується фарба PANTONE Black.

У окремих сторінок, особливо тих, що були додані протягом останніх років, основний колір може бути розташований інакше, але логіка світлих і темних відтінків зберігається.

Плашкові кольори

В статті про CMYK ми пояснювали, що кольорове зображення під час друку утворюється шляхом накладання чотирьох шарів фарби, що наносяться на спеціальні друкарські пластини.

При цьому фарби, які наносяться окремими шарами, називають плашковими кольорами. Тобто, ціан, пурпурний, жовтий та чорний кольори є плашковими.

Плашковими також часто називають різні нестандартні кольори, які неможливо отримати шляхом змішування цих чотирьох фарб — наприклад, кольори з металевим відблиском чи флуоресцентні.

За використання пантонних фарб для їх нанесення також використовують окремі пластини. Вони можуть друкуватись в один шар, якщо пантонний колір єдиний на макеті, або додаватись до інших пластин.

Через те, що один колір можна отримати не внаслідок накладання 4 шарів фарби, а лише одного шару, під час друку пантонними фарбами вдається досягти щільнішого заповнення фарбою друкованої площі, уникаючи характерної для CMYK зернистості.

Але якщо Pantone забезпечує таку високу точність передачі кольорів і має стільки переваг, чому завжди не використовувати його?

По-перше, друк пантонними фарбами дорожчий. По-друге, необхідні вам пантонні фарби не завжди є в наявності. Та й по-третє — використання пантонних фарб взагалі не завжди виправдане. Його доречно використовувати тоді, коли фарба наноситься на окрему ділянку суцільним шаром.

Pantone та CMYK

Для ряду кольорів в системі Pantone існують аналогічні кольори в системі CMYK. Тобто, можна обрати пантонний колір з віяла і надрукувати його через змішування фарб у системі CMYK.

Звісно, при цьому вірогідність потрапляння в колір дещо знижується, а щільність нанесення фарби буде нижчою, ніж у повноцінної заливки пантонною фарбою. Але й вартість друку суттєво знизиться.

Для таких випадків існує окреме віяло, відоме як CMYK Guide. На його сторінках зображені кольори Pantone та формули їх відтворення в системі CMYK.

На додачу до цього, існує каталог Pantone Color Bridge, в котрому описані аналоги кольорів в декількох системах одразу — CMYK, RGB та Hex.

Розвиток системи Pantone

На момент своєї появи в 1963 році в системі PMS всі коди кольорів були тризначними. Першим в системі був колір 100. Останнім — 587. Вона й досі є найбільш поширеною. При цьому номери зі 100-го по 399-й вважались «класичними». Це були яскраві, чисті, насичені відтінки. Чимало брендів одразу почали використовувати їх у якості фірмових. Кольори з 400-го по 587-й були нейтральними й темними, і передбачались для допоміжних елементів логотипів та фірмових стилів.

З роками система постійно розширювалась. В 1991 році з’явилось видання, що мало назву «1000», і в ньому вже було 1012 кольорів. У 2000 році в систему додали ще 147 кольорів. У 2010-му — ще 224 кольори. Тоді ж систему Pantone Matching System реорганізували та назвали Pantone Plus. А у 2012-му з’явилась нова група з 336 кольорів — так званих «мігрантів» з системи Pantone Goe, яку компанія Pantone створила у 2000-х, і котра так і не набула популярності.

Таким чином, у 2012 році у каталозі Pantone Plus було вже 336 сторінок, а сумарна кількість кольорів складала 1677.

Але попри те, що протягом вже понад 50-річної історії компанії Pantone структура каталогу доповнювалась та змінювалась, загальні принципи та численні кольори в ній збереглись незмінними з 1960-х років.

Слід зауважити, що різні види паперу забезпечують різну взаємодію з фарбою. Наприклад, на глянцевому папері фарба виглядає яскравіше, ніж на матовому.

І оскільки вихідне завдання каталогу пантонних кольорів полягає саме в забезпеченні передбачуваного результату, існують окремі віяла для глянцевого крейдованого паперу, матового крейдованого паперу та некрейдованого (офсетного) паперу.

Колір року

Колір року Ще одна цікавинка, за якою знають компанію Pantone — традиція щороку визначати титульний колір. Цим питанням опікується Інститут кольору Pantone (Pantone Color Institute).

Ця традиція відносно молода, вона започаткована 2000 року.

Двічі на рік компанія проводить у Європі таємну зустріч представників груп стандартизації кольорів з різних країн. Після двох днів презентацій та дискусій вони обирають колір наступного року. Наприклад, колір для літа 2013 року був обраний у Лондоні навесні 2012 року.

От, наприклад, кольором 2020 року було оголошено Pantone 19-4052 «класичний синій» (Classic Blue). Виконавчий директор Pantone Леатріс Ейсман назвала його символом постійності та довіри й додала, що сучасний світ потребує віри та впевненості.